У ХХ столітті «людство переходить від понятійно-словесної культури до видовищної, візуальної», «світу одномоментної реальності» [9 30]. Постмодерна цивілізація, що базується на словесній системі вираження думки, починає надавати перевагу візуально-образній формі її подачі, яка значно спрощує зусилля, необхідні для сприйняття інформації. У літературі знаходить вияв орієнтація суспільства на візуальне засвоєння повідомлення, з’являються синтетичні жанри, які об’єднують в одне ціле словесний та візуальний образ, створюючи різні модифікації т. зв. «imagetextу», формують масив візуальної літератури. Комікс та похідний від нього графічний роман якраз і є такими гібридними словесно-візуальними формами, в яких поєднується наратив словесний та візуальний.

Сама етимологія поняття «комікс» пов’язується із комічним та комедійним (від латинського comicus), хоча радянські літературознавці, демонструючи своє неприйняття «буржуазного жанру», виводили етимологію терміна із англійського слова «to commit» – «чинити злочин» [10, 144]. Розвиток коміксу став можливим завдяки потужному вибуху масової культури, зумовленої новими технологіями, що дозволяли механічне репродукування образів.

Умберто Еко

Осмислюючи поняття коміксу, як виразника масової культури, науковці постійно намагаються визначити, що ж у ньому стоїть на першому місці – словесний текст чи малюнок. У «Літературознавчій енциклопедії» (автор-укладач Ю.Ковалів) перевага надається тексту, що ілюструється малюнками, оскільки зазначається, що комікс – це «серія чорно-білих або кольорових розважальних малюнків, що ілюструє розвиток сюжету, представлений мінімальним, здебільшого діалогічним, текстом» [12, 508]. У літературознавчій енциклопедії (за ред. А. Ніколюкіна) робиться акцент на обов’язковій наявності картинок, розміщених в суворій послідовності, а вже потім увага звертається на мінімалізацію тексту [11, 384]. У «Енциклопедії літературної та культурної теорії» («The Encyclopedia of Literary and Cultural Theory») комікс позиціонується як специфічний різновид медіа, а питання про віднесення його до літературного чи мистецького артефакту залишається відкритим. Автор статті «Теорія коміксу» Крис Мурей наголошує на тому, що комікс стає предметом різних інтердисциплінарних досліджень, що залучає розмаїття перспектив і методологій [17, 956]. З огляду на це, видається доцільним розгляд коміксу в літературознавчій парадигмі як жанру масової літератури, яка останніми роками активно розвивається в напрямку елітарної.

Understanding comics

Довгий час фаховому науковому осмисленню коміксу заважало упереджене ставлення до нього як до «низького» жанру. Однак, починаючи із середини ХХ століття, комікс привертає все більшу увагу наукової спільноти. Зокрема витоки дослідження коміксу знаходимо у працях таких авторитетних вчених-семіотиків, як Р. Барт та У. Еко.

Р. Барт у праці «Риторика образу» звертається до специфіки коміксу, розглядаючи стосунки слова і зображення як взаємодію різних знакових систем. Причому зображення дає буквальне і символічне повідомлення, що будується на основі культурного коду. «Словесний текст і зображення, – зазначає Р.Барт, – знаходяться тут в компліментарних стосунках; і текст, і зображення виявляються, в даному випадку, фрагментами більш крупнішої синтагми, єдність повідомлення досягається на більшому рівні – на рівні сюжету, історії, дієгезису» [2, 307]. Також вчений наголошує, що зображення – це система, що вимагає від користувача значно менше зусиль, позбавляє читача необхідності вникати в різні «нудні словесні описи».

У. Еко розглядає комікси в контексті міфологічного наративу – «Міф про Супермена». Вчений доходить до думки, що комікси про супергероя, як і стародавні візуальні наративи, часто є формою пропаганди, представляючи міфічних героїв як взірці моральних якостей і національної гордості [4]. Однак це не виключає й того факту, що комікси складаються із високо мотивованих знаків, образів і символів, котрі породжують значення різними способами, створюючи код, який читач має проінтерпретувати.

Даогопак

В останні десятиліття ХХ – на початку ХХІ століть comics studies стають особливо популярними в академічному західноєвропейському та американському середовищах. Авторитетними вважаються праці В.Айснера «Комікс і послідовне мистецтво» (W. Eisner «Comics and Sequentive Art», 1985), С. МакКлауда «Розуміння коміксу»  (S.McCloud «Understanding Comics», 1993). У ряді досліджень піднімається питання еволюції коміксу, прояву національних традицій, комікс розглядається в контексті візуальної риторики, мультимодальності, медійності та складної художності. Власне коміксу присвячені дослідження таких авторів, як Б. Біті, Ф. Бремлетт, К. Во, Л. Гроув, Р. Данкан, Д. Керріер, П. Лефевр, П. Лопес, М. МакКінні, Е. Міллер, Р. Петерсен, А. Рей, Р. Себін, М. Скріч, Т. Смолдерен, Р. Тьолфер, Р. С. Харві, М. Хорн. Про науковий рівень осмислення феномена графічного роману свідчить поява у 2015 р. колективної монографія Я. Бетена та Х.  Фрея «Графічний роман: вступ» (J. Baetens, H. Frey «The Graphic Novel: An Introduction») у видавництві Кембріджського університету.

В Україні безпосередньо комікси та графічні романи лише спорадично стають предметом спецціального дослідження (О. Колесник, Б. Філоненко), більше отримуючи рецензії та відгуки від читачів на форумах, літературних сайтах в мережі Інтернет. Однак, так як в коміксі ми спостерігаємо синтез мистецтв, не зайвим буде вказати й на праці, присвячені видовому синтезу, як такі, що осмислюють взаємовпливи мальованого образу й словесного: Н.Аркіна, Н. Берковський, Ю. Борєв, А. Вартанов, Є. Волкова, А. Горбунова, Н. Горницька, М. Гуляєва, Н. Дженкова, Л. Докторова, В. Ждан, А. Зись, М. Каган, П. Карп, В. Кожінов, М. Котовская, В. Кузнєцова, В.І.Фесенко тощо.

Варто зауважити, що хвиля зацікавлення вивченням природи коміксу була певним чином спричинена своєрідним експериментом, який, фактично, руйнував основу жанру – настанову на комічність, спрощеність та розважальність. У 1970-х рр. з’являється графічний роман, автори якого намагаються відмежуватися від коміксу, оскільки він вирізняється певною серйозністю у виборі тем, більшим об’ємом, виходить у книжковому, а не в журнальному форматі й не передбачає постійного продовження. Відмінною стає й цільова аудиторія графічного роману – це, насамперед, дорослі читачі. Першим твором, жанрово кваліфікованим автором як графічний роман, став «Контракт із Богом» (1978) Віла Айснера. Графічний роман стає спробою легітимізувати комікс, що традиційно був маркований як дитяче читання, надати йому статус мистецтва.

На сьогодні найяскравішим зразком жанру вважається двотомний роман Арта Шпігельмана «Маус: історія тих, хто вижив» (1986, 1992), у якому йдеться про Голокост. Несподівана форма осмислення гранично трагічних подій є цілеспрямованою спробою зламу репрезентаційних меж, переформатування «низького жанру». Саме завдяки Шпігельманові графічний роман вийшов за межі коміксу і ствердився в сфері «серйозної», дорослої літератури. Роман Шпігельмана вважається одним із видатних творів графічної літератури – є єдиним графічним романом-лауреатом Пулітцерівської премії (1992).

Однак побутує думка, що «потреба в терміні «графічний роман» постала з американських і британських упереджень, оскільки подібний термін не використовується ні в континентальній Європі, ні в Японії, а різниця між коміксами і графічними романами лише формальна (більший об’єм, інший формат, краща якість паперу)» [7, 962]. Українська дослідниця О. Колесник також чітко не розрізняє графічний роман та комікс, і, розглядаючи поетику графічного роману, пропонує «називати «графічним романом» всі форми високоякісного коміку, виданого окремою книгою» []. Здається що подібним шляхом часто йдуть вітчизняні творці коміксу – жанрово кваліфікуючи твори, видані окремими книжками, графічними романами (наприклад, «Даогопак», «Максим Оса»). Ми схиляємось до думки, що все ж різниця між коміксами й графічними романами суттєва. «У графічному романі, – зазначає О.Ісаєва, – зображення домінує над текстом, однак оповідь не зводиться виключно до розважальної мети» [5, 165]. Мають рацію й автори монографії «The Graphic Novel: An Introduction», обґрунтовуючи відмінність графічного роману від коміксу з одного боку  та мультфільму – з іншого [6]. Комікс і графічний роман об’єднуються графічним наративом, що дає підстави відносити їх до графічної прози, а також вживати термін графічна література.

Чи розвивається жанру коміксу, графічного роману в Україні. «Комікс – це одне з небагатьох явищ масової культури, яке не прижилося в Україні» [8, 15] – категорично стверджує Н. Космацька. Б. Філоненко зазначає, що «коміксу в Україні як такого немає. Ті спроби, які існують чи існували – «Даогопак», «К9» – це окремі експерименти окремих людей, але аж ніяк не масова культура» [15]. Та все ж погодимося з думкою О. Колесник, що «український комікс та графічний роман знаходяться в стані формування» [7]. Справді, в останнє десятиліття цікавість до графічної прози в Україні зросла. Перекладаються та видаються української всесвітньовідомі комікси. Так, видавництво «Ірбіс Комікси» у 2015 р. опублікувало серію коміксів з Джеронімо СтілтономВідкриття Америки», «Таємниця Сфінкса», «Шахраї в Колізеї», «Слідами Марко Поло» та «Динозаври наступають»). У 2016 р. побачив світ перший том відомої бельгійської серії коміксів про смурфиків «Чорні смурфи». Поряд із самвидавними з’являються видавництва, що спеціалізуються на українських коміксах (NebesKey, Леополь, Асґардіан Комікс, Євгеніос), проводяться міжнародні комікс-фестивалі (Fan Expo Odessa, Kyiv Comic Con), виникають центри вивчення комікс-культури (наприклад, Comics.com.ua).

Популяризують культуру коміксу альманахи «К9» та «Чорний лев». Автори графічної прози для дітей та дорослих (І. Баранько, Д. Койдан, А. Данкович, Д. Самовол, Є. Пронін, Л. Воронюк, В. Назаров, М. Тимошенко, К. Горішній, Д. Фадєєв, М. Прасолов, О. Чебикін, С. Захаров, С. Мазуркевич), використовуючи здобутки європейського, американського, японського коміксу, актуалізуючи національну специфіку поступово складають українську школу мальованих історій («мальви» як аналог коміксу, банд-десіне, манги) в Україні та за кордоном.

Освоєння зарубіжного досвіду створення коміксів почалося в Україні із переробки класичних творів у форматі графічної літератури. Так, видавництво «Грані-Т» започаткувало серію «Класні комікси», «щоб шкільна програма була цікавішою». На адаптацію були взяті твори класичної української літератури (як п’єси, що легко надають до обробки, так і повісті): Г.Квітка-Основ’яненко «Конотопська відьма», І.Карпенко-Карий «Хазяїн», І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», М.Гоголь «Ніч проти Різдва», М. Куліш «Мина Мазайло», І.Котляревський «Москаль-чарівник», І.Франко «Захар Беркут». Учням пропонувалося ознайомлюватися з коміксами після прочитання оригінального твору. Впадає в око, що в коміксах оригінальний текст перероблений і часто нагадує просто переказ тексту. О. Колесник зазначає, це зумовлено тим, що більшість авторів українського коміксу «слабо розуміють сутність цього мистецтва, що приводить до невиразності їх творів», робить «неефективними в якості засобу популяризації класики» [7].

2014 р. видавництво «Леополь» відкриває колекцію «Українська графічна література», опублікувавши адаптацію М. Тимошенка та К. Горішного повісті «Герой поневолі» І. Франка. У передмові до читачів сказано, що у графічному романі сценарій і малюнки співіснують для передачі сюжету. Також акцентується на тому, що «графічний роман», на відміну від коміксу,  – література як для дітей, так і дорослих. «Герой поневолі» створено у традиції європейського коміксу. Наразі вже вийшов І том, що отримав схвальні відгуки, як «найвдаліша спроба в Україні зробити комікс», «робота, що потрапила у всі точки цього жанру – героїчна розповідь, революційний характер» (Б.Філоненко). Мистецьку вартість підвищує й те, що автори адаптації зберігають оригінальний текст повісті І.Франка, хоча, звісно, подають його не в повному обсязі.

Певною популяризацією жанру коміксу в Україні є адаптація роману С. Жадана «Ворошиловград» (2012), яка вийшла у межах українсько-польського проекту «АРТОДРОМ», що реалізує Літературне угруповання «СТАН» спільно з ГО «Форум видавців», фундацією «То.Pole» (Краків), «Rita Baum» (Вроцлав). Понад 300 сторінок роману було стиснуто до 36. Польські художники Артур Вабик (Artur Wabik) і Мартин Сурма (Marcin Surma) не лише створили ілюстрації, а й написали сценарій, що виявився коротким переказом тексту, який складно зрозуміти без ознайомлення із текстом самого роману.

Національна специфіка української графічної прози передбачає звернення до питомо українських тем та образів, джерелом яких стає доба козацтва. Саме козаки в українському світогляді є прообразом національного супергероя. У цьому плані доцільно вести мову про комікс як міфологічний наратив (згадаймо У.Еко і його працю «Міф про Супермена»), який дає суспільству взірець для наслідування, акумулює патріотизм, актуалізуючи національну гордість. Створення циклу коміксів про українських Супергероїв наразі є надзвичайно актуальним.

Дитячий комікс-розмальовка «Українські супергерої» («Врятувати жайворонка», «Невидимий острів», 2015) Лесі Воронюк спрямований на використання виховного потенціалу коміксу, зокрема патріотичного. Перед супергероями коміксу стоїть непросте, але звичайне для суперменів завдання – врятувати український світ (Україну) від загибелі та торжества злих сил. У протистоянні позитивних та негативних образів прозоро вимальовуються українські реалії, зокрема АТО. Через імена супергероїв та їх фантастичні вміння прочитується національний культурний код в історичному та сучасному вимірі. Як і у «Фантастичній четвірці» українських супергероїв четверо: Кобзар (ватаг супергероїв, який втратив зір ще коли козакував на Хортиці. Вміє читати думки людей і подумки з ним спілкуватися), Віра (студентка, яка вірить у всепереможне добро), Кіборг (залізний воїн з людським серцем із Луганська), Кріп (травник із Карпат, який лікує травами, вміє готувати з них зілля правди, спогадів). Імена негативних героїв не позбавлені сучасного політичного підтексту – Дворли (двоголові орли-людожери), Виродки (люди, які перетворилися на монстрів, коли продали свою душу і совість за гроші), Імперуха (цариця, яка за свої вчинки була перетворена на річкове чудовисько).

Супергерої досить швидко виконують поставлені завдання – рятують жайворонка, щоб сонце завжди вставало над Україною; зберігають українську душу, втілену у вишиванці: «Вишиванка – душа українського народу – підсумовує автор, – допоки ми одягатимемо вишиванки, ми будемо єдині та нездолані» [3, 18]. Простий сюжет, виразні малюнки, залучення до інтерактивності через можливість самостійно розмалювати комікс доступно доносять до дитячої аудиторії головну думку – щоб не сталося, Добро завжди перемагає Зло, українці подолають будь-які перешкоди.

Образ українського супергероя змодельовано і в коміксі «Патріоти» (2016), автором і художником якого є Вадим Назаров. Протистояння Добра і Зла перенесено у більш фантастичну площину, ніж це ми спостерігаємо в «Українських супергероях». Хоча події й розвиваються в Східній Україні, йдеться про підступних прибульців «московитів», головний серед яких Біс перетворює звичайних людей на ренегатів, примушує переходити на сторону темних сил. «Патріот» – це бойовий обладунок, що дає людині надзвичайну силу та швидкість, живиться від енергії світла. Лише з допомогою Патріота можлива перемога над Злом. Як бачимо, такий комікс, зорієнтований все ж на сучасну політичну ситуацію в країні, формує у читачів оптимістичну програму дій, живить суспільство підсвідомою вірою в перемогу.

Козацька історія знаходить вияв у коміксі «Звитяга. Савур-могила» (2015) Дениса Фадеєва. Тут спостерігаємо переплетення сучасного та історичного часу. Бойові дії за Савур-могилу влітку 2014 р. накладаються на козацьку добу. Саме біля Савур-могили, як свідчать перекази, отаман Сірко покарав на смерть звільнених із турецької неволі людей, які замість повернення на рідну землю вирішили знову йти до турків. Слова Сірка: «Не має права жити той, хто відцурався вітчизни, своєї рідної землі, своєї Батьківщини! Бо немає двох Богів, немає двох сонць… немає двох неньок» [14] промовляють вже до сучасників, а його меч, знайдений рядовим і не зовсім патріотично налаштованим бійцем АТО, як розуміємо, надихає на подвиги, пробуджує вроджену національну гордість. Йдеться про перетворення посередньої людини, яка не вирізняється високими моральними якостями, на мужнього героя, котрий ризикує життям, щоб врятувати своїх бойових товаришів, на воїна, в якому тече козацька кров. Показово, що історія про сучасність оповідається російською мовою, а текст про Сірка – українською.

2011 р. вийшов графічний роман І. Баранька «Максим Оса» про пригоди однойменного козака. Загалом І. Баранько є відомим у світі українським творцем «європейського» коміксу. Проживаючи за кордоном, він співпрацює з багатьма закордонними видавництвами, публікуючи свої твори іноземними мовами [1]. З нагоди виходу українською мовою першого тому альбому «Максим Оса» – «Максим Оса. Людина з того світу» він був нагороджений дипломом Ukraine-Europe 2011. Раніше цей роман видавався у франкомовному, польському і російському варіантах. Історичний антураж, осучаснений детективною складовою, робить твір захопливим для читання. І.Баранько демонструє не лише свою майстерність художника, а й вміло будує напружений детективний сюжет, витримує інтригу. Кмітливий та спостережливий козак Максим Оса розгадує таємницю скарбу, знаходить вбивцю та рятує невинних людей. Фактично, Максим Оса презентує позитивний образ українця, знайомить іноземну спільноту з найкращими якостями українців.

До козацької тематики звернувся й творчий тандем Максима Прасолова (автор сценарію) та Олексія Чебикіна (художник), створивши повнокольоровий пригодницький тритомний «Даогопак» («Анталійська гастроль», 2012; «Шляхетна любов», 2014; «Таємниця козацького мольфара», 2016). І том був відзначений спеціальним призом журі фестивалю «Книжковий Арсенал» за кращу ілюстровану дитячу книгу.

Автори «графічного роману-блокбастеру» зізнаються, що «козацький контекст доволі важко представляти в популярній, глобальній і сучасній формі» [6], але їм вдалося це зробити. У творі модернізовано національно-міфологічну спадщину, зокрема міфи та легенди про козаків-характерників. Три товариша-козака – Олесь Скоровода, Тарас Пересічеволя і характерник Мозговий – із «лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі» переживають багато карколомних пригод, витримують жорстокі битви та поєдинки, дивують ворогів своєю вправністю, сміливістю, вигадливістю. Український світ у творі поєднується із східною екзотикою – Туреччина, Японія. Любовна сюжетна лінія, переставлена стосунками Олеся Сковороди та дівчини-ніндзі Арі-Сан, дає своєрідний ключ до розуміння назви книги як поєднання українського бойового мистецтва із східною філософією. Колориту персонажній системі твору надають образи тварин, які вміють розмовляти і виявляють неабиякий інтелект – гусак Гусяр ІІ-й й татуйований кабан Окіст. Тварини також задіяні в різноманітних пригодах козаків.

Загалом у творі «Даогопак» простежуємо взаємодію різноманітних жанрів: пригодницького, фантастичного, містичного, історичного. «Світ «Даогопака», – підкреслюють творці, – не закінчиться з третьою книгою. В нас вже є сценарії на сім частин вперед» [6].

Окрім розважальної графічної прози в Україні є спроба створення серйозного графічного роману, в якому поєднується художній та документальний, автобіграфічний наративи. «Діра» С. Захарова та С. Мазуркевича – це художнє осмислення трагічного досвіду перебування С. Захарова в полоні. Донеччанин С.Захаров є очевидцем зародження псевдо-республіки ДНР. Будучи художником він намагався по-своєму протистояти свавіллю – створив арт-проект «Мурзилка» і заповнив Донецьк карикатурами на представників окупаційної влади. «Захарова схопили, тримали у підвалі, кілька разів імітували розстріл. Вийшовши з катівні, художник намалював те, що відбувалося з ним та іншими полоненими, письменник Сергій Мазуркевич записав усе зі слів Захарова» [13].

Як бачимо, графічна проза в Україні поступово заповнює порожню лакуну, утворену за часів соцреалізму, хоча її повноцінному розвитку не сприяє наповненість українського книжкового ринку російської продукцією. Серед проблем, з якими стикається жанр коміксу в Україні, це й порівняно малочисельна читацька аудиторія, так як культура читання коміксу в Україні, як і в усіх пострадянських країнах не була сформована. Комікси створюються за мотивами українських класичних та сучасних творів, актуалізують козацьку минувшину в її історико-міфілогічному варіанті, випробовують пригодницькі та детективні жанрові матриці. В українських коміксах формується міфічний образ українського супергероя, який відповідає сьогочасним реаліям та покликаний орієнтувати суспільство на позитив.

Графічний роман та комікс розрізняються переважно українськими авторами за якістю графічного виконання та об’ємом, коли потрібно все ж враховувати й інші складові творів. Так, за охопленням подій, кількістю дійових осіб такі твори, як «Максим Оса», «Даогопак» наближаються до повісті, а детективна та історико-міфілогічна складова, передбачене подальше продовження, суперздібності героїв, орієнтація та розважальність свідчить про збереження традицій коміксу. У поетиці графічного роману створено «Діру» С. Захарова та С. Мазуркевич.

Варто зауважити, що у даній статті увага зосереджена на найбільш яскравих зразках української графічної прози. Поза межами дослідження – самвидавні, науково-популярні, українські російськомовні комікси.

Список використаних джерел

  1. Баранько Ігор [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki
  2. Барт Р. Риторика образа // Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М., 1994. – С. 297–318.
  3. Воронюк Л. О. Невидимий острів / Л.О.Воронюк. – Вип 2. – Чернівці : Букрек, 2015. – 16 с.
  4. Еко У. Міф про Супермена // Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / Убмберто Еко. – Л. : Літопис, 2004. – С. 158 – 182.
  5. Исаева О.А. Эволюция стиля ранних графических романов Англии и США / О.А.Исаева // Вестник СПбГУКИ. – № 2 (27) июнь. – 2016. – С.165–168.
  6. Козаки йдуть : другий том коміксу «Даогопак» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://platfor.ma/magazine/text-sq/projects/kozaki-idut-drugii-tom-komiksu–daogopak/
  7. Колесник О. С. Поетика графічного роману : синтез мистецтв та транспозиція [Електронний ресурс] / О. С. Колесник // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – 2013. – Вип. 31. – С. 301–306. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/apitphk_2013_31_43
  8. Космацька Н.В. Мова сучасного коміксу як явища масової культури [Електронний ресурс] / Н. В. Космацька. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2012_15_4_5
  9. Крошнева, М. Е. Теория литературы : учебное пособие / М. Е. Крошнева. – Ульяновск : УлГТУ, 2016. – 119 с.
  10. Лесин В. М. Короткий тлумачний словник літературознавих термінів / В. М. Лесин, О. С. Пулинець. – К. : Рад. школа, 1961. – 370 с.
  11. Литературная энциклопедия терминов и понятий / главн. ред. А.Н.Николюкин. – М. : Интелвак, 2001. – 1600 с.
  12. Літературознавча енциклопедія : у 2-х т. / авт.-укладач Ю. І. Ковалів. – К. : Академія, 2007. – Т. 1. – 608 с.
  13. Презентація проекту «Діра» Сергія Захарова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://litcentr.in.ua/news/2016-07-30-4532
  14. Фадеев Д. «Звитяга. Савур могила» / Денис Фадеев. – Миколаїв : Літопис, 2015.
  15. Філоненко Б. Робити комікси з національними героями зараз на часі [Електронний ресурс] / Борис Філоненко. – Режим доступу : http://www.chytomo.com/book-art/boris-filonenko-robiti-komiksi-z-nacionalnimi-geroyami-zaraz-na-chasi
  16. Jan Baetens and Hugo Frey. The Graphic Novel: An Introduction. Charlotte Pylyser NY: Cambridge University Press, 286 pp., 2015
  17. The Encyclopedia of Literary and Cultural Theory: Literary Theory from 1900to 1966 ; Literary theory from 1966 to present cultural studies / edited by M. Keith Booker. – Blackwell Publishing Ltd, 2011 – 1341 р

Автор статті – Світлана Підопригора. Ексклюзивно для ideo-grafika.com