Виникнення комікса

Всупереч загальній помилці «національність» коміксу – європейська, а не американська.

Вже не раз писалося про те, що комікс (графічні історії) чи не найдавніший вид образотворчого мистецтва, що беруть свій початок від «сивої давнини» до наскальних малюнків і житійних ікон. Останні, до речі, дослідники жанру і справді розглядають як очевидний прообраз графічної прози, що аж ніяк не виглядає надуманим.

Більшість книг про комікси беруть свій початок з кінця ХІХ ст., проте я впевнена, що ми можемо почати відлік з більш давнішої точки часу. От наприклад в доколумбійський період вже існував комікс, який «відкрив» Кортес в 1519 р. Це була яскраво проілюстрована розкладна книга довжиною 11 м., яка розповідала про великого політика та воїна «Тигрового Пазура». Вона також носить назву «Кодекс Коломбіно-Беккера» (Codex Colombino-Becker)

Проте за сотні років до того, як Кортес захопився колекціонуванням коміксів, у Франції було створено напрочуд схожий витвір, також відомий як «Гобелен з Байо». Цей сімдесятиметровий килим відображає завоювання Англії нормандцями в 1066 р. Читаючи його з права наліво, можна спостерігати як розгортається прямо перед нашими очима події вторгнення в продуманій хронологічній послідовності. Як і в Мексиканському кодексі, в ньому відсутні рамки кадрів як такі, проте присутній чіткий розділ сцен по темам.

Проте чи міг існувати комікс ще давніше? Звісно, якщо взяти до уваги намальовані єгипетські настінні малюнки. Їх також можна віднести до коміксів, так як в них відображається одна цілісна історія із життя древніх єгиптян.

Так само можна розглядати і наскальні малюнки печерних людей, які за допомогою своїх графічних історій передавали інформацію про власні традиції, віру та способи мисливства своїм подальшим поколінням. Адже як джерело передачі інформації малюнок є найбільш виграшним варіантом. Намагаючись щось сказати чи написати ми не до кінця можемо бути впевненими, що наш адресат буде в змозі зрозуміти нашу мову і вловити саму суть повідомлення. А ось з малюнком такого не буде. Намалюйте на білому папері людину, і зображене буде сприйматися як людина незалежно від того кому саме ми її покажемо, італійцю, іспанцю, американцю чи навіть французу.

Однак куди важливіше визначити не першоджерело коміксу, а його походження в сучасному образі. Перш за все, необхідно зруйнувати укорінений в журналістиці міф про американське походження жанру графічної літератури. Навіть багато хто з художників-коміксмейкерів досі вперто ведуть родовід жанру від першої американської графічної історії Річарда Аутколта «Жовте дитя», перший випуск якої з’явилася 5 травня 1895 року в газеті «Sunday New York World”. Ця помилка породжена, або незнанням, або дивною переконаністю: коли вже американці придумали термін «комікс», то і винахід графічної прози також їхня заслуга.

Але в Америку комікс прийшов зі сторінок європейських газет. Так хто ж був батьком сучасного коміксу? На цю роль претендують кілька достойних особистостей.

Ще у XVIII столітті англійський живописець, графік, основоположник соціально-критичного напрямку в європейському мистецтві Вільям Хогарт (1697-1764) наділив драматичне оповідання малюнком (наприклад, його серії малюнків і картин «Історія повії» і «Історія марнотрата»). Історії Хогарта спершу виставлялись у вигляді картин, але пізніше продавались виключно в наборах гравюр, так як призначались для перегляду виключно в послідовності – одна за іншою. Найбільш ж популярний попередник сучасного коміксу – німецький поет і графік Вільгельм Буш (1832-1908), який наділяв свої вірші серією малюнків, що відображають сюжетну лінію поетичної розповіді. Його графіко-поетичні історії про пригоди Макса і Моріца, складені і намальовані в 1860-і роки, досі користуються заслуженим успіхом.

І все-таки справжнім батьком, винахідником газетного коміксу є англійський карикатурист, офортист і живописець Томас Роулендсон (1756-1827). Його серія про пригоди доктора Синтаксису – «Подорож доктора Синтаксису в пошуках живописного» – публікувалася в газетах з 1812-го по 1821 рік, і є хронологічно першим зразком графічної прози. Вже після смерті художника історії про доктора Синтаксиса були об’єднані в один том – «Подорожі доктора Синтаксиса»(10).

Однак трон піонера Роулендсон ділить разом зі швейцарським педагогом, графіком і новелістом Родольфом Тепфером. Тепфер викладав в пансіоні і для кращого засвоєння учнями матеріалу розробив, за власним визначенням, літературу в естампах – забавні розповіді з картинками і текстом. Малюнки йшли за коміксним принципом (автографія) – тобто з ліва на право, а супроводжуючий текст обов’язково писався від руки, будучи складовою мальованої історії. У 1846-1847 роках він видав свою колекцію «Розповіді в гравюрах», які колись вразили Гете. (5) Більше того, Тепфер написав монографію «Досвід фізіогноміки» (1845), в якій дав теоретичну підставу автографії, так що швейцарського вчителя можна справедливо вважати не тільки одним з винахідників коміксу, а й першим теоретиком жанру.

У середині XIX століття данину історіям в картинках віддали й такі майстри графіки, як Надар і Г. Доре. Згадайте, хоча б, «Біблійний альбом» Доре, особливо його ж «Історію Святої Русі» (1854). Ну, й, нарешті, не можна не згадати мавшу велике поширення в Росії кінця XVIII – початку ХХ ст. лубочне видання, так само засноване на драматургії образотворчого ряду і тексту.

«Веселі картинки», «карикатура» – таким було перше значення (і призначення) коміксу. Спочатку це були короткі мальовані історії комічного, сатиричного чи політичного характеру «для дорослих», і публікувалися вони на сторінках недільних газет.

Сьогодні це може здатися дивним, проте на зорі ери коміксів художники і сценаристи досить довго обходили стороною «золоту жилу» мальованих історій – сюжети пригодницького і фантастичного змісту. Першим зважився порушити «традицію» художник-коміксіст, а згодом знаменитий мультиплікатор канадець Вінзор Мак-Кей. У 1905 році газета “New York Herald” почала друкувати його вже ставший знаменитим графічний серіал «Малюк Немо в Країні Снів» (Little Nemo In Slumberland “), публікація якого завершилася тільки 1926.

“Малюк Немо” – прекрасний і новаторський комікс, який змінив долю жанру. Вінзор Мак-Кей вивів мальовану літературу на якісно новий рівень. Під його рукою комікс набув свого сучасного вигляду: Cartoons поступилися місцем тонкою, декоративної, майже модерністської графікою. «Малюк Немо» продемонстрував, що комікс може бути не тільки серією смішних картинок, карикатур, а й серйозним мистецтвом – як у плані образотворчої техніки (саме Мак-Кей відкрив головну особливість коміксу – композицію листа), так і в змістовному відношенні.

Комікс мав колосальний успіх, однак не надихнув інших авторів і видавців на створення нереалістичних історій. Фантастика в чистому вигляді (як і пригодницький жанр) прийшла в графічну літературу лише на рубежі 1920-1930-х років, і досить швидко перетворилася на генеральний напрямок комікс-культури.

Одну ж з теорій розповсюдження коміксів по всій земній кулі запропонував В. Стаханов. Основа її полягає в тому, що комікси найбільш прижилися в тих країнах, де знаходились окупаційні американські війська в часи Другої Світової війни. Це такі країни як Бельгія, Франція, Японія, Італія та інші. А справа була в тому, що молоді американські солдати, зіштовхнувшись з війною намагалися хоч на декілька хвилин забутися у вигаданому світі. Тому часто ставалось так, що їхні родини висилали їм на фронт комікси, а ті в свою чергу після прочитання діставались місцевим дітям. Ще одним з шляхів потрапляння коміксів, цього разу в Англію, є те, що їх використовували для забиття простору між стінкою контейнера та бомбами, що в той час постачала Америка Великобританії на своїх кораблях. Дорослим після розгрузки бомб старі комікси вже ставали непотрібними і ті з легкістю діставались портовим дітям.

Графічна література пройшла довгий і не простий шлях, перед тим як зайняти 9-те місце серед інших видів мистецтва і вона ще продовжує розвиватися і дивувати розум людей по всьому світу.

Автор огляду – Tori. Ексклюзивно для ideo-grafika.com.