“На вершині великого пагорба стримить ракета, яка колись давним-давно розбилась тут.

Це єдине нагадування про минуле, крім неї не лишилось нічого…

Але знаєте, можливо, саме завдяки їй я й досі пам’ятаю все, що було.”

Коли заходить мова про війну, одразу уявляються масштабні баталії, величезні табори з полоненими й їх гидотливими наглядачами, пожертва собою заради вищого блага, захоплива боротьба ополчення із загарбниками…

А от манґака Дзіро Мацумото вирішив поглянути на воєнний світ з іншого боку – боку буднів підкореного міста. Більшість ополченців вже давно впіймалині, місцеве населення живе в умовах голоду і абсолютної диктатури, а надія на визвольну армію маячить десь далеко.

Трьом молодим персонажам цієї історії “поталанило” жити в такому місті. Куккі займається рекетом, контрабандою та хоче стати танцівницею в столиці, Наомі торгує хлібом та сподівається колись відкрити власну пекарню, або хоча б назбирати грошей на квиток в один бік з цього пекла, а головний герой – Коро – просто марить цілими днями й переховується від незгод світу в глибині власних фантазій. Доля космонавтів, які розбились на дикій планеті й вимушені шукати “пурідзіт” для космічного корабля, Коро хвилює стільки ж, скільки і те,на що він буде жити завтра.

Колись давно всі троє були друзями, часто залізали в стару ракету на пагорбі, хотіли добути десь палива й полетіти далеко-далеко. Зараз же ракета залишається сумним спогадом про ті часи, коли завтрашнього дня ще можна було очікувати з надією.

Тільки ракеті потрібне не паливо. Вірніше сказати, не зовсім те паливо, про яке можна подумати спочатку. Вона хоче забрати все: радість, друзів, надію, ідеали і цінності, висмоктати душу та не дати нічого взамін. В стремліннях полетіти якомога далі від цієї потворної місцини герої поступово забувають, заради чого це все починалось, стають цілком придатними для такого жахливого буття. З міста виїхати, може, й можна, а от весь цей бруд все одно засідає десь глибоко в душі. Єдине що лишається – втікати від самого себе, переносячи “хворобу” все далі й далі.

Людям не завжди є справа до того, в якій державі вони живуть, але завжди є справа до того, що ж завтра поїсти. Не завжди є справа до того, кому підкорятись, а швидше є справа до того, яка з цього буде вигода. Гнітюча атмосфера смутку й безвиході пронизує твір. Головна біда війни не в тому, що погані виступають на боротьбу з “хорошими”, а в тому, що віднині людина людині вовк. За новими правилами виживає не найрозумніший, не найхитріший, ба навіть не той, в кого найбільше зв’язків. Залишається в живих той, кому просто трапилось вижити. А помирає той, кому було надане щастя смерті в цьому світі. Світі, де жити просто неможливо.

Рейтинг “18+” стоїть абсолютно заслужено. Крім того, що в творі розглядаються дорослі теми, манґа ще й має доволі відверті еротичні сцени (як подібні твори примудряються пролетіти повз радари російської цензури для мене залишається загадкою). В одному з комментарів до твору прочитав фразу: “якщо останні 10 сторінок ніхто не займався сексом, то принаймні когось вбили або хоча б побили до напівсмерті”. І це чиста правда. Твір не шкодує ні читачів, ні власних персонажів. Кожному доведеться пізнати свою долю горя.

Окремо слід відзначити безпосередньо саме видання. Два томи оригінальної манґи помістились під твердою палітуркою, що саме по собі вже є доволі особливим випадком. Ще сильніше книгу на фоні всіх інших виділяє тиснення полум’яно-червоною фольгою назви твору. Літери ніби гіпнотизують і змушують взяти до рук це чудо.

Навіть сам автор не міг не відізватись про це видання:

Готем Тіма Бьортона

Вийшов том російського видання “Дикої планети”. Зроблена в чудовій твердій обкладинці. За скільки ж вони її продавати зібрались? Не розумію, про що тільки ці росіяни думають.”

А думають вони, що для такої історії преміум-формат просто необхідний. І я з ними абсолютно згоден.

Взагалі, щиро раджу ознайомитись з цією історією всім повнолітнім особам, які не проти дещо замаратись в бруді життя та людської жорстокості. Не обіцяю, що сподобається, але подібні жорсткі й безкомпромісні речі занадто рідко трапляються на ринку, щоб ними нехтувати.

Автор огляду Андрій Марченко. Ексклюзивно для ideo-grafika.com

Ознайомитись